Талант дивувати світ

Талант дивувати світ

 

У вересні Влад Троїцький знову об’єднає аж на десять днів найталановитіших режисерів, акторів, музикантів і художників в арт-просторі ГОГОЛЬfest. Як і раніше, драматург та режисер не збирається відповідати на запитання глядачів і слухачів фестивалю, він буде ставити нові. Читачі Intercity Onboard Magazine не стали винятком: відповідаючи на наші запитання, між рядків, Владу вдавалося ставити свої, більш глибокі і глобальні.

Текст: Даря Герман

Тема досліджень ГОГОЛЬfest-2017 «Ковчег». Розшифруйте, будь ласка, «Ковчег» це мистецтво, на яке ще покладають місію врятувати світ?

Це було б занадто прямолінійно. Та і я в жодному разі не претендую сказати: «Ось ми зараз прийдемо і врятуємо світ». Сила мистецтва не в порятунку. А в тому, що воно може ставити питання. І тим самим актуалізувати проблеми. У сучасному світі спожитку інформації людина втрачає себе: її просто «змиває» потоком інформації як особистість. Вона боїться тиші, самотності. Боїться любові, нарешті. Але як тільки вона актуалізує для себе це питання, починає шукати на нього відповідь. Ми розглядаємо «Ковчег» у нарративі: якщо сьогодні потоп може статися кожного дня в стрімкому потоці непотрібної інформації, то людині необхідне місце, де можна реалізувати себе і не втратити свою свободу. Умовно кажучи, їй потрібен «Ковчег». Але де він? Що це за місце? Які там правила? Що для сучасної людини може стати «Ковчегом»? У рамках ГОГОЛЬfest-2017 ми будемо намагатися це з’ясувати.

Один із яскравих проектів ГОГОЛЬfest цього року — GogolFest ArkSquat, який реалізує ідею «Ковчега», розкажіть про нього.

«Ark» перекладається як «ковчег». Його суть у наступному: художники, скульптори, музиканти, артисти, перформери заповнюють цей самий сквот (великий простір, що знаходиться на території колишньої кінокопіювальної фабрики) і створюють власні трактування «Ковчега». Під час ГОГОЛЬfest сквот зможе відвідати кожний бажаючий. По закінченні фестивалю його буде знесено разом із створеними в ньому авторськими артефактами. З одного боку, прикро. З іншого — це визначена буддійська правда. Коли ти збираєш мантру, розумієш цінність кожної секунди. Тому що знаєш про її неминуче знищення — і в цьому полягає краса. Хіба це не схоже на наше життя? Ми також народжуємось і розуміємо, що помремо. Просто намагаємося про це не думати, бо це неприємно. А, по суті, смерть — це така ж природна частина життя, як і народження. Не менш красива, але і не менш жахлива.

Які межі вашого особистого «Ковчега» чи їх немає?

Коли ти ставиш собі жорсткі рамки, ти закриваєшся від світу. Ковчег в нарративі біблійному — це якась коробка. Про це дуже мало хто говорить, але уявіть собі картину потопу. Ось на цей ковчег зійшла родина Ноя і кожної тварі по парі, і раптом звідусіль починає надходити вода. А за бортом залишилися діти, люди похилого віку, чоловіки і жінки, і що? Як ти з цим зможеш жити, якщо ти став свідком такого? Я, принаймні, не чув, щоб хтось так розглядав Ноя ковчег, та це дуже серйозна тема.

Із кожним роком складніше чи простіше проводити ГОГОЛЬfest?

Щоразу все відбувається нібито наново. Тому не можу сказати — складніше чи ні. Мабуть, у мені зараз менше божевілля, ніж було раніше. Можливо, так дає про себе знати мій досвід. Це серйозне випробування — творити фестиваль в тих умовах, в яких ми працюємо. Коли не знаєш, де він пройде в наступному році. Саме так і відбувається ось вже протягом десяти років. А від місця залежить багато: як програма, так і пошук спонсорів.

Ви шукаєте учасників чи вони самі вас знаходять, а ви відбираєте найкращих?

У кожного напряму є куратор, який самостійно продумує контент. Моє завдання дуже почесне— задавати загальну атмосферу. До того ж зараз я багато займаюся організаційною роботою. Відповідаю за маркетинг, піар-кампанію. На мені — відкриття фестивалю, прем’єри. Це важке, але дуже цікаве життя.

Що не можна пропустити цього року на ГОГОЛЬfest?

Два великих перформанси 9 і 10 вересня. Перший — урочисте офіційне відкриття на ВДНГ із шоу-перфомансом Dreams за участю Dakha Brakha і виставою «А Celebration Service» за Мередіт Монк. Другий — прем’єра опери-балету «Ark» і масштабного шоу «uTopia» від фрік-кабаре Dakh Daughters за участю французького циркового шоу Terabak, яке цього року показали в Парижі і Монпельє, на півдні Франції. Це буде дуже круто! Також під час Гогольфесту люди збиратимуть величезний ковчег, заввишки 10 м і довжиною у 30 м. Наприкінці фестивалю він спочатку попливе, а потім і полетить. Тобто в найкращих традиціях повітряних замків Хаяо Міядзакі. (Посміхається.)

Ви не втомлюєтеся дивувати глядача кожного фестивалю, чи складно здивувати вас?

Дуже просто. У мене наївний погляд на світ, і я готовий, як дитина, сприймати диво. Коли я працюю в театрі, намагаюся повернути акторам це дитяче сприйняття — вміння дивуватися людям, своєму партнеру в театрі. Іноді ми не бачимо людини через його амплуа. А треба спробувати побачити іншу особистість і робити це кожної миті.

З останнього, мене дуже здивував фільм «Про душу і тіло» угорського режисера Ільдіко Еньєді, призер Берлінського кінофестивалю, який я подивився на ОМКФ. Він справив на мене сильне враження. Отже мене здивувати нескладно. Головне — не намагатися обдурити. Я — за щирість. Я — не сноб. Я готовий слухати будь-кого. Позерів не люблю, вони мені не цікаві.

У міжнародній конкурсній програмі ОМКФ брав участь фільм «Січень — Березень», в якому ви зіграли одну з ролей. Що для вас є вирішальним фактором, коли ви погоджуєтеся на зйомки?

Погодився, бо мені дуже подобаються документальні роботи Юри Речинського. Я бачив, що він по-справжньому цим хворіє. І цим фільмом теж. Чув суперечливі відгуки: від «дуже сподобалося» до «взагалі не про що». Але я нічого не можу сказати. Бо я взагалі не дивлюся фільми, в яких беру участь. На щастя, я не так багато знімаюся. Потрапити на екран не є моєю мрією. Я не дивлюся свої спектаклі, записані на відео. Не знаю чому, просто не хочу.

Назвіть трьох знакових для вас режисерів.

Бергман, Фелліні, Тарковський. Вони дуже різні за естетикою, почерком, але дуже близькі мені. Їм властива безумовна краса.

З ким із кінорежисерів ви ризикнули б посперечатися про фінал фільму?

Якщо режисер хороший, з ним не потрібно сперечатися, а варто спробувати зрозуміти, що він хотів сказати своєю картиною. А якщо поганий, про що з ним говорити? Режисерська історія — святе, автор відповідає за те, що зробив, це його дитина. Уявляєте, хтось скаже: «Послухай, у твоєї дитини голова якась не така. Зроби їй іншу». З фіналом — та ж історія.

Розкажіть, ким зі своїх творчих дітищ пишаєтеся найбільше? 

Всі проекти я роблю з любов’ю. Кожен раз, коли працюю над ним, — це найдорожче, що у мене є. Тому якщо зараз запитати, що для мене вагоміше: Dakha Brakha або Dakh Daughters, Nova opera або мій новий проект «Це Шо», — я не зможу нічого відповісти. З Dakha Brakha пов’язана величезна історія, Dakh Daughters — мої студенти, мої діточки, з якими я ось вже 12 років разом. Ну як можна сказати, кого ти більше з них любиш? Вони всі чарівні. Як і зворушливий Рома Григор’єв (композитор «IYOV» — прим. редакції). Часом вони наївні як підлітки, припускаються помилок. Але, я знаю напевно, у них душа горить за те, що ми робимо разом, їм всім властива жага до життя. Ну як я можу їх не любити за це ?!

Як ставитесь до людей загалом?

Я їх люблю, але мені їх шкода. Зазвичай вони прагнуть вбити самих себе, знищуючи ту дитину, ту чарівну наївну допитливу істоту, яка живе всередині кожного з нас. Людям подобається зображати, що вони все знають, ніби їх складно здивувати. Та хіба в цьому щастя?

 Фото: прес-служба GOGOLfest