Швидше, вище, сильніше — олімпійські позивні

Швидше, вище, сильніше — олімпійські позивні

Олімпіада — значно більше, аніж спортивний турнір, масштабніше, аніж прості змагання, це певна ідеологія зі своєю айдентикою, символікою, яка, до того ж, має свої суворі вимоги.

Текст: Дар’я Герман

Головним ідеологом Олімпійських ігор вважається П’єр де Кубертен — спортивний та громадський діяч, історик та літератор. Саме цей француз аристократичного походження був ініціатором заснування сучасної Олімпіади за прототипом Античних олімпійських ігор. У 1892 році П’єр вперше виступив у Сорбонні, де представив проект відродження Олімпійських ігор. У 1894 році, 23 червня, діяч остаточно досяг свого — на конгресі у Сорбонні було прийняте історичне рішення із заявою: «Оскільки немає ніяких сумнівів у перевагах, що надасть відродження Олімпійських ігор, — так будуть відроджені ці ігри на основах, що відповідають вимогам сучасного життя». Окрім цього, на засіданні одразу ж був заснований Міжнародний олімпійський комітет (МОК), який Кубертен і очолив. З цього і розпочалася історія славетних змагань. МОК, окрім розробки самої концепції, також взявся затверджувати атрибути та символи, які сьогодні є невід’ємною складовою ігор.

Айдентика Олімпіади

Головний і основний символ, з чим усі асоціюють Олімпійські ігри, — п’ять кілець на білому прапорі. Його запропонував Кубертен у 1913 році та представив на Олімпійських іграх в Антверпені, що проходили у 1920 році. Кільця символізують п’ять частин нашого світу. За однією із розповсюджених версій, кожне кільце символізує конкретний континент, однак це не зовсім так. Усього на прапорі шість кольорів (включно з білим тлом полотна), які скомбіновані таким чином, що уявляють собою національні кольори усіх, без винятку, країн світу. Кільця символізують єдність, що є головною ідеєю Олімпійських ігор.

Відтоді основа цього задуму не змінювалася. Обов’язкова процедура, що проходить до проведення ігор, — збори Міжнародного олімпійського комітету із представниками країни, де будуть проходити Олімпійські ігри. У ході цього засідання обговорюють, який матиме вигляд кожна деталь олімпійської символіки, прапор у тому числі. Кільця мають незмінну кольорову гаму, та країна-господарка може зробити всі фігури одного кольору. Іноді можна частково змінити розстановку фігур, та ні в якому разі не їхню кількість. Лише одного разу емблема зазнала максимальних змін: це було у 1936 році, на XI літних Олімпійський іграх, що проходили у Берліні. Тоді олімпійські кільця були зображені в один рядок, де тільки кілька з фігур були ледь підняті, тим самим віддалено нагадували свій класичний варіант. Над самими ж кільцями був зображений орел, який тримав фігури у своїх лапах.

Ще один випадок значного преображення класичного логотипа був у 1968 році. Олімпійські ігри тоді проходили у Мексиці. Мексиканці максимально креативно підійшли до питання і «вбудували» кільця у напис Мехіко68, при цьому виділивши цифру 68 кольором. Кільця, які утворюють поєднання цифр, і стали олімпійською емблемою.

Олімпійська клятва

Традиційний ритуал, який супроводжує відкриття кожних Олімпійських ігор — клятва, яка також символізує ідею об’єднання людей. Започаткувати таку традицію запропонував той же Кубертен у 1913 році. До того ж давати клятву перед початком змагань — відсилка до аналогічних ігор в античні часи, до чого вельми прагнув П’єр. Вперше ця процедура відбулась у 1920 році, на іграх в Антверпені. Виголошення клятви проходить таким чином: обирається представник від спортсменів приймаючої країни, який виходить на трибуну посеред стадіону і урочисто обіцяє від усіх збірних поважати та слідувати правилам на славу спорту та в ім’я честі своїх команд.

У 1968 році відбулось доповнення до цього ритуалу. За пропозицією Олімпійського комітету СРСР, МОК включив у програму клятву від судді, який має промовити обіцянку щодо неупередженості та поваги до правил.

Спортивний настрій

Ну які ж змагання без мотиваційного девізу, тим паче на найголовнішій спортивній події світу? І у цьому випадку Кубертен мав що запропонувати. У 1894 році француз обрав за позивні варіант, вигаданий священиком Анрі Дідіоном на одному із місцевих спортивних змагань, — Citius, Altius, Fortius — що у перекладі з латинської мови означає «швидше, вище, сильніше». Кубертену здалося, що цей лаконічний вислів у точності відобразить олімпійський дух, тому на засіданні МОК його й затвердив.

Цікавий факт, що крилатий вираз «головне не перемога — а участь» з’явився саме на Олімпійських іграх. До того ж його авторство приписують Кубертену, та це помилково. Насправді виникнення вислову пов’язане із випадком з одним із бігунів під час Олімпіади. П’єтрі Дорандо — італійський спортсмен, котрий у бігу на марафонську відстань на іграх 1908 року здобув перше місце. Та вже будучи на фінішному відрізку, спортсмен через тепловий удар та зневоднення почав втрачати рівновагу. Судді допомогли піднятися і, врешті-решт, закінчити марафон. П’єтрі здобув перемогу завдяки сторонній допомозі, тому (за багатьма скаргами) спортсмена було дискваліфіковано та позбавлено звання переможця. В цей день пенсильванський єпископ у Соборі святого Петра виголосив: «На Олімпіаді головне не перемога, а участь». Історики одразу ж припустили, що це стосується бігуна П’єтрі.

Талісман на щастя

Починаючи з 1968 року, ще однією надважливою атрибутикою ігор стали талісмани, які країна-господарка створює до цієї події. За задумом, це має відображати спортивний дух та приносити удачу спортсменам. Підготовка талісмана займає не один місяць, який врешті стає власністю Організаційного комітету Олімпійських ігор. Найчастіше символом була якась тварина. До того ж дизайнери-розробники помітили певну закономірність: більшість персонажів мають пропорції дитячого тіла та велику голову, тобто відрізняються антропоморфізмом — перенесенням людського образу на неживі предмети. Основна вимога до талісмана — він має відображати цінності ігор: довершеність, дружбу, повагу. На зимовій Олімпіаді-2018, що пройде в Кореї, місті Пхенчхан, талісманом став білий тигр на ім’я Сухоранг.

Дві сторони медалі

Річ, без якої не відбуваются жодні Олімпійські ігри та про що мріють, мабуть, усі спортсмени світу, — олімпійська медаль.

За правилами, трьом переможцям будь-якого змагання вручаються золоті, срібні та бронзові медалі. Та якщо з 1920 року по 2000-й дизайн нагород був стандартним: богиня Ніка із пальмовою гілкою у правій руці вітає переможця, то, починаючи з 2004-го, обидві сторони медалі кожна країна-господарка розробляє на власний розсуд, що зрештою й узгоджує комітет. І найцікавіше — золоті медалі виготовляють зі срібла. Незважаючи на те, що такі показники, як розмір та маса нагород, на олімпіадах відрізняються, їхній склад затверджений та прописаний у правилах МОК. Тож бронзові медалі виготовляють з міді, цинку та олова. Друге місце — медалі зі срібла мають бути не нижчої проби, аніж 925 з пропорціями: 92,5% срібла та 7,5% міді. Що ж до золотої — по суті, це медаль зі срібла тієї ж, 925-ої, проби, та, на відміну від нагороди за друге місце, медаль першості вкривається шаром (6 грамів) з чистого золота.